Після того, як Тетяна Монахова, повністю ігнорована владою, покинула свою посаду, призначення Тараса Креміня уповноваженим із захисту державної мови заздалегідь виключило можливість всякого діалогу і компромісу з меншинами в багатонаціональній і, отже, багатомовній Україні. (Монахова не сховала, що ані президент, ані уряд не звертали увагу на неї, і всі вони негативно відносилися до питання надання їй фінансову підтримку (включаючи і зарплату) та інфраструктуру.) На жаль, у системі координат української мови як державної та мов меншин, діяльність Креміня зосереджена не на рівному поводженні, а в ній переважають виняткові елементи. У своєму різкому висловлюванню омбудсмен заявив, що кого не влаштовує закон Про забезпечення функціонування української мови як державної, може відправлятися в іншу країну, де буде почуватися спокійно. Тарас Кремінь, очевидно, людина добре знайома з етнічною та мовною картиною України, отже він свідомо виголосив вищезгадану пропозицію, що є вкрай сумним.
Дуже неправильно працює країна, де державна влада бачить внутрішнього ворога в мирних національних меншинах, і ворожі настрої проектуються на мову, на культуру, на традиції цих спільнот. Київ робить фатальну помилку, коли звертається до національних меншин як до внутрішніх ворогів, замість того щоб розглядати їх як внутрішню цінність, здатну перетворити Україну на процвітаючу країну, і замість переконання їх залишатися і зміцнення їх права, влада закликає їх виїхати.
Чому омбудсмен Кремінь вважає, що в тому випадку, якщо призначать представників уповноваженого із захисту державної мови в міністерствах, і в місцевих органах влади у регіонах, де живуть численні етнічні групи, які переважно спілкуються своєю рідною мовою, то необхідна співпраця між державою і громадянами стає ефективнішою, якщо їм буде дозволено говорити виключно українською мовою? Кремінь, ймовірно, поставив собі питання: чи реально, якщо російськомовний чиновник і російськомовний клієнт спілкуються під час виконання службових обов’язків в державній установі, то один з них раптом почне говорити або відповідати українською? Інше питання: чи звертається той же самий російськомовний клієнт до держслужбовця, що хоче отримати інформації про свою офіційну справу українською мовою? Відповіді мали бути однозначними навіть для омбудсмена: це зовсім не реалістичне, однак, за рекомендацією Тараса Креміня, захисники української мови можуть розпочати роботу в Україні-Абсурдистані, інакше кажучи, фіктивні інтереси держави поставлять вище основних інтересів найважливіших і найцінніших ресурсів країни — громадян. У 2021 році така система цінностей, яка навіть загрожує штрафом тім, хто сміє спілкуватися не українською, є не тільки гротескова, але і просто неприйнятна.
Таким же чином, у XXI столітті також неприпустимо додати людей і установи до переліку за ознакою національності та мови. Рідна мова — це найдорогоцінніша річ у світі, цінність, яку необхідно зберігати не тільки на рівні країни або суспільства, а й на рівні сім’ї та окремої людини. Чи є хоч одна людина в Україні, хто не погодиться з цим? І якщо це так, то чому нам перераховувати етнічні або двомовні школи? Україні не треба боятися нових поколінь, будь то українці або говорять будь-якої мови, як рідної, але повинна підтримувати їх, зберігати громади етнічних меншин, їх традиції, їх мову, відмовляти їх від еміграції. Це єдиний спосіб для України вижити, і тільки тоді може стати сучасною європейською державою, здатною зібрати свої численні національні меншини в єдність. Кожен уряд має право підтримати свою державну мову (це є обов’язком для урядів!), але уряд повинен це зробити не примусовими мерами, а конструктивною, застосуванням методів позитивної мотивації, напр. стимулювати виробництва високоякісних вітчизняних кінофільмів або трансляції якісної української поп музики по радіо.
Але поки держава свідомо створює нестерпні умови для своїх етнічних меншин цілеспрямованими заходами, які масковані як захисні стосовно української мови, ніхто і ніщо не зможе зупинити еміграцію. Поки ніхто із зарубіжних колег Тараса Креміня не протестує проти його божевілля, можна припускати, що мета, визначена в результаті домовленості наддержав, в кінцевому рахунку, не інша як національна дезінтеграція України. І цього можна уникнути тільки в тому випадку, якщо свідомі і сміливі громадяни України, будь то українці, росіяни або будь-якої національності, рішуче відкинуть всякої провокації між українцями та етнічними меншинами, які інспіруються Києвом.
Leave a Reply