На Конференції ООН зі зміни клімату в листопаді 2021 року Київ зобов’язався „декарбонізувати” свій енергетичний сектор в рамках великої енергетичної реформи, включаючи виведення з експлуатації своїх вугільних теплових електростанцій (Київ пообіцяв поступову відмову від вугілля до 2035 року), а також збільшити інвестиції у відновлювані джерела енергії.
У зв’язку з цим зобов’язанням слід згадати ще одну подію, пов’язану з вугіллям, а саме той факт, що поставки вугілля з США також прибули в українські порти у листопаді 2021 року, щоб зменшити нестачу в Україні. До 2022 року ще сім вантажних суден з вугіллям прибудуть в рамках “гуманітарної допомоги”. Сполучені Штати вперше відправили вугілля в Україну в 2017 році, після того як президенти двох країн домовилися про це. Однак нинішня ситуація істотно відрізняється від тодішньої, оскільки нестача вугілля в даний час викликана припиненням експорту Росії в Україну.
Якби у мене не було б глибокого знання українського менталітету, я була би здивована, що яку обіцянку щодо декарбонізації могли б висловити в той самий місяць, коли нам треба було радуватися прибуттю перших вантажних суден. Прихильність України на COP26 продиктована чисто політичними мотивами, бажанням міжнародного визнання і, що не менш важливо, грошима, але реального наміру змінити систему немає. Українська економіка та енергетичний сектор, які сильно залежать від вугілля, не зможуть відмовитися від цього важливого енергоносія ні в наступному році, ні до 2035 року.
Енергетичний сектор України є більш вразливішим, ніж будь-який інший сектор економіки, тому що він сильно залежить від інших країн, в основному колишніх радянських республік, особливо Росії. Україна успадкувала цю систему залежності після розпаду Радянського Союзу, і тепер ця система порушує вітчизняну економіку.
Розгляньмо найважливіші складові загроз енергопостачання, з якими стикається Україна.
Питання вугілля як паливо, необхідне для вугільних теплових електростанцій, обговорювалося вище. Найбільшим експортером вугілля в Україні є Росія, яка з політичних причин припинила поставки в Україну. Україна намагається компенсувати дефіцит за рахунок вищезгаданої “милостині”.
Що стосується поставок газу в Україну, то ситуація, принаймні, так само сумна, як і у випадку з вугіллям, навіть гірше, оскільки в цьому відношенні неможливо приховати правду, а саме, що Росія призупинила транзит газу й поставила під загрозу газопостачання та опалення мільйонів громадян України відповідно до угоди між США та Німеччиною щодо Північного потоку-2. Крім того, Україна більше не отримує реверсний газ від своїх європейських партнерів. Державні установи, міністерства та місцеві органи влади можуть захистити себе від різкого зростання цін на газ тільки шляхом відключення опалення.
Переходимо до наступного питання — це є електроенергія. Україна виробляє близько половини свого власного споживання на атомних електростанціях. Для решти її необхідний імпорт, який раніше надходив в основному з Росії та Білорусі, аж до добровільної заборони на закупівлі з цих країн. Намагаючись впоратися з дефіцитом енергоносіїв, Україна призупинила дію заборон на імпорт з Росії і Білорусії. А потім Росія і Білорусь оголосили, що, на жаль, не можуть постачати електроенергію в Україну. Однак пізніше Мінськ почав постачати електроенергію в українську енергосистему в рамках угоди про надання надзвичайної допомоги. Ситуація може легко призвести до відключення електроенергії для українських побутових споживачів.
Ядерний сектор в Україні заснована на 15 реакторах 4 діючих електростанцій. Якщо і є щось в енергетиці, що можна вважати радянською спадщиною, так це атомні електростанції (АЕС) України. Радянські майстри спочатку розрахували термін служби реакторів на 30 років, але цей термін служби, після модернізації, можна продовжувати в середньому ще на 25 років. Ці електростанції обслуговуються російською компанією Atomstroyexport. Ядерне паливо також надходить з Росії, і відпрацьоване ядерне паливо має бути відправлено в Росію. Україна спробувала змінити цю ситуацію в 2018 році, коли уклала контракт на фінансування в розмірі 250 мільйонів доларів США на будівництво сховища ядерних відходів. Крім того, українська державна атомна компанія Energoatom влітку 2021 року підписала контракт з американською Westinghouse, згідно з яким недобудовані блоки Хмельницької АЕС можуть бути замінені реакторами Westinghouse. Крім того, Україна також вела переговори зі Skoda і Areva, але все це малозначне в порівнянні з довгостроковою та масштабною залежністю України від Росії у сфері українських АЕС.
Україна, що хоче позбутися радянської спадщини, намагається приєднатися до європейських енергосистем. У лютому 2021 року уряд підтвердив необхідність реалізації проекту “енергетичний міст” до Польщі та Угорщини. В якості демонстрації своєї західної орієнтації Україна планує завершити синхронізацію своєї енергосистеми з європейською електромережею в 2023 році. Я дуже сумніваюся, що цей план реалізується, враховуючи, що Україна в даний час переживає найгіршу енергетичну кризу в історії, і ніяких кращих перспектив на 2022 рік не передбачається.
Крім нестабільності безпеки поставок, існує ще один аспект, який варто згадати, а саме вразливість ІТ-інфраструктури української енергосистеми. У 2015 і 2017 роках хакерам вдалося тимчасово проникнути в ІТ-системи українських електромережевих компаній за допомогою масових кібератак, використовуючи шкідливі програми Blackenergy і Petya, і порушити електропостачання споживачів, а також вимкнути деякі системи, наприклад, систему радіаційного моніторингу Чорнобильської АЕС. Російські офіційні особи, зрозуміло, заперечували будь-яку причетність.
Підводячи підсумок, можна сказати, що якщо Росія вирішить поставляти газ, електроенергію, вугілля або будь-яке інше основне паливо для України за контрактною ціною, українські домогосподарства і муніципалітети можуть включити опалення по всій країні. Але якщо Кремль вирішить призупинити поставки, це фактично призведе Україну до тупикової ситуації. І якщо Україна все ж знайде рішення, щоб позбутися своєї залежності від Росії, все ще є місце для витонченої шкідливої кібератаки, щоб зруйнувати енергетичні системи України, і чинити тиск на уряд України.
Мені здається, що Україна не в тому становищі, щоб вибирати між радянською спадщиною і бажанням належати до Заходу. Така альтернатива, яка дійсно існувала у 1990 роках, на наші дні вже втрачала свою силу. Таке питання сьогодні просто неактуальне, його стерли нові реалії, створені Кремлем.
Leave a Reply