Напевно мало хто стане оспорювати правоту твердження, що за останні три десятиліття олігархи стали свого роду “супутниками” України. Вони не просто прийняті політиками, а й обожнювані — наші нардепи завжди самі прагнули вкрадатися олігархам в милість, адже вони давно відомі як “творці королів”. Магнати також приймаються українським суспільством, хоча вони розглядаються як самостійне утворення. Крім того, олігархи акцептовані також і тими іноземними інвесторами, які усвідомили, що до українських ринків дорога веде через певних магнатів.
Що стосується олігархії, як суспільно-економічної формації, Росію слід згадати не тільки тому, що там є всесвітньо відомі олігархи, а й за те, що Кремль завчасно встановив систему взаємин з олігархами (тобто врегулював взаємини між державою і найвпливовішими великими підприємцями), і, ввівши архетипи “дружків-олігархів” і “олігархів-ворогів Кремля”, пізніше поставив “дружків” в “резервну бойову позицію”, служачи інтересам Кремля як в Росії, так і за її межами.
Безсумнівно, звідки президент України Зеленський взяв приклад і схему закону про олігархів. Питання тільки в тому, що є провідним мотивом його дій? Чіткої відповіді звичайно не знаю, але я переконана, що це не та превенція, яку все повторюють державні ЗМІ (згідно з урядовою пропагандою олігархи повинні добровільно відмовитися від “проблемних” активів своїх властивостей, через які вони можуть бути зараховані до олігархів). У сформованих обставинах, мене найбільше турбує питання, яким буде наступний і скоординований крок олігархів після таких нападів. І я маю на увазі не те, що деякі з них уявно позбудуться від певних своїх холдингів, тільки для того, щоб уникнути клейма олігарха.
В ідеальній країні закон Зе про олігархів міг би навіть принести певні результати, напр. деяких магнатів вдалося б переконати в тому, що після закриття їхніх офшорів, вони повинні повернути свої гроші додому. Після виплати внутрішніх доходів був би хоча шанс, що українська економіка стане білішою і сильнішою. Але в нашій далеко неідеальній Україні слід враховувати один певний аспект, що має велике значення, а саме той факт, що називати переважну більшість олігархів України українцями, безумовно, є перебільшенням. Багато з них з Південного Сходу, за національністю росіяни, і, більшість з них є і громадянами РФ, які ховають документи різних країн в своїх сейфах, в тому числі паспорти Росії, Ізраїлю або будь-яких інших зарубіжних країн. Йдеться тепер про осіб, яким підконтрольний весь енергетичний ринок і цілі галузі промисловості України. Якщо вони відчують себе в глухому куті, безумовно, без коливань зроблять ситуацію для України ще складнішою, ніж це зробив Газпром.
Такі дії, як напр. кумедні вчинки Петра Порошенка, хто почав “деолігархізуватися” і продав свій ТВ-канал, і питання, що буде з Рошеном — все це не так важливо. Частки в ЗМІ Ігоря Коломойського, який фінансував президентську кампанію Зеленського, також менш важливі з точки зору, на яку я хочу звернути вашу увагу. Що має велике значення, це частки Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа та інших у великих енергомережевих компаніях, ТЕС-ах, гігантах централізованого теплопостачання, на ринку електроенергії, у вугільній промисловості і т.д.
Останнім часом Президент був особливо зайнятий законом про олігархів. Восени поточного року у нього з’явилася сивина, як він показав нам це на смішній фотографії. Це не дивно! Це вже четверта хвиля COVID-19, потім Росія сконцентрувала свої війська на кордонах з Україною, що мабуть, схоже на справжню військову операцію. Йде боротьба з олігархами, та ще в зимову пору, при нестачі газу. Президент повинен зустрітися з п’ятьма новими міністрами в уряді, між іншим новим міністром оборони і також новою особою, відповідальною за питання реінтеграції тимчасово окупованих територій… Це дійсно безліч складних завдань.
А тепер давайте затримаємося на цій останній темі. Хоча питання про олігархів і призначення нових членів Кабінету Міністрів, мабуть, не пов’язані один з одним, це всього лише ілюзія. Не повірити, що Україна раптово змінилася, і, подолавши стару систему, цього разу останнє слово з приводу призначень міністрів було висловлено не магнатами. Загальновідомо, що олігархи працюють і боряться використовуючи саме цей випробуваний метод — вони просувають таких умовних дрібних фігур як Олексій Резніков, новий міністр оборони, хто зробить брудну роботу, причому представить і їхні інтереси. Для мене поки не ясно, як саме віце-прем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції Ірина Верещук бажає застосовувати на повсякденній практиці широко виражений soft power (“м’яка сила”), але мені не терпиться це дізнатися. Проте я вважаю цікавим збігом те, що примат принципу soft power Ірини Верещук класно підходить тривожним військовим розвідінфам, які повідомляють про масштабне пересування російських військ на кордонах. Шановна Ірина Андріївна, мені здається, т.зв. psy ops (психологічні операції), як військові операції і soft power, як ваш міністерський символ, добре уживаються один з одним. Молодці!
Наскільки я можу судити, останні новини про військові дії цілком здатні відвернути увагу громадськості від більш серйозних подій, таких як звільнення з посади п’яти міністрів. Такого роду новини служать одній меті, а саме, щоб українці зацікавилися не звільненням міністрів, точніше причинами, які призвели до цього, або тим, скільки щодня заражаються і вмирають від коронавіруса, не кажучи про те, як шкідливо було б громадянам задуматися про те, до якого числа можуть вони оплатити рахунки за опалення.
В ідеальній Україні, газопостачання або поставка електроенергії або вугілля не повинні залежати від Росії, або від олігархів. Але сьогодні в Україні ситуація далеко неідеальна, і саме з цієї причини політологи повинні враховувати ризики закону Зеленського про олігархів. Застосування даної правової норми може призвести до подальших негативних змін, які можуть спричинити непередбачувані наслідки. На мій погляд, після того, як олігархів поставили у таку скрутне та безвихідне становище, нам не доведеться довго чекати їхньої відповіді.
Leave a Reply