Спостерігаючи за зверненнями президента України до європейських установ, лідерів та парламентів країн ЄС, мені копошиться у голові одне певне питання: чи є у України реальна можливість для вступу до ЄС або це усього лише є ефективний інструмент в руках Зеленського, тобто компонент його комунікації, що служить підтримці патріотичного духу українців, що надає надію на світле майбутнє?
Що стосується вступу України до ЄС, хоча ЄС кілька разів сказала, що Україна має можливість долучитися до Євроспільноти, цього не стає реальністю найближчим часом. (Те ж саме стосується НАТО.) Перспективи євроатлантичної інтеграції завжди служили одностороннім інструментом, використовуваним українськими політиками (президентами і лідерами політичних партій) виключно з внутрішньополітичною метою. Але люди вірять у передвиборчі послання — так працюють виборчі кампанії!
Те, що сьогодні робить президент України, і я маю на увазі його щоденні звернення до українців та членів ЄС, не можна назвати “виборчою кампанією” у традиційному розумінні, все-таки, я так вважаю, що це є наймасштабніша політична кампанія, що була проведена в історії незалезжної України, з найпритягальнішими гаслами членства в ЄС найближчим часом.
Очевидно, що вступ до ЄС ніколи не було реальним варіантом для Києва, але це, принаймні, трохи змінилося з війною, хоча членство України як реальна можливість, яка повинна відбутися найближчим часом, для мене, все ще залишається необѓрунтованим. Я негайно повинна визнати, що моя оцінка різко суперечить тому, що нещодавно говорив Зеленський. Він вважає, що Київ вийде з війни переможно, і потім “буде нова історія”.
Перш за все, я хотіла б відзначити, що послання Зеленського типу “буде нова історія” та “буде нова мрія” насправді не відрізняються від колишніх обіцянок його попередників про майбутнє благополуччя і процвітання, тощо. Але виникає питання: яким чином і на які кошти почнеться нове і більш щасливе життя у постраждалій від війни і зруйнованій країні?
А зворотний бік медалі виглядає ось так: чи дійсно Європейський союз хоче надати повноправне членство величезній, але постраждалій від війни і зруйнованій країні, залученій у військовий конфлікт з Росією, і яка має “тимчасово окуповані території” на своїх кордонах?
Нідерланди вже висловили протест проти вступу України до ЄС, і я впевнена, якщо справа дійде до голосування, знайдеться ще кілька країн, які накладуть вето на прискорений прийом України в європейську сім’ю. На даний момент я коливаюся назвати Німеччину, бо позиції Німеччини мені дійсно не зовсім ясні. При голосуванні типу “за або проти” Берлін може приєднатися до прихильників “проти”, одночасно запропонувавши Україні мільярди євро на відновлення, подібне до інших країн-чистих донорів ЄС. Тут треба зазначити в основному супротивні погляди Австрії, чий головний дипломат нещодавно підкреслив: Австрія підтримує інтенсіфікацію співробітництво між ЄС та Україною, виключно повноправного членству. Замість вступу до ЄС, Відень пропонував б Україні економичну допомогу, головним чином залученням країни до Європейського економічного простору.
З іншого боку, Україна, очевидно, у Східній Європі має і одного значного прихильнику членству, а саме Польщу, що є новоприбулий але відданий заступник Києва. (Я називаю її “новоприбулою”, тому що кілька років тому у польсько-українськіх відносинах ще домінували зовсім інші історії, повні напруженості, напр., після інциденту в західноукраїнському місті Луцьк, де будівля генерального консульства Польщі була атакована гранатою, випущеною з гранатомета, схованого в машину… Однак з тих пір багато, що змінилося, і коли сьогодні йдеться про те, що Польща підтримує вступ України до ЄС, то не можна ігнорувати факт, що Варшава грає в команді, і принесе зі собою ще й країни Балтії.
Хоча я особисто зацікавлена у цьому питанні, я намагаюся оцінювати ситуацію неупереджено. Інтуїтивно я так вважаю, що ЄС як сім’я, у якої є свій власний добре запланований бюджет і ще дорогоцінний внутрішній мир, насправді не бажає приймати нового і вкрай проблемного члена сім’ї.
Я вважаю, що те, що ми бачимо нині — це є просто мінлива любов Брюселя до героїчного Зеленського, але ця любов в основному викликана жалем і наміром мати спокійну совість, що завжди було дуже важливо Європі.
Чи дійсно брюсельські бюрократи, крім страждаючих українців, хочуть притиснути до своїх грудей олігархів України…? Я дуже сумніваюся у цьому.
*
Ще пару слів стосовно можливості вступу України до Євросоюзу
У цей раз, як я знову вибрала темою аналитики можливість вступу України до ЄС, я відразу хотіла би відзначити, що я впевнена в тому, що Зеленський не випадково вибрав девизом своєї “кампанії” приєднання до ЄС, як на міжнародній арені, так і в Україні. Він прекрасно зрозуміє привабливість і потенціал цієї обіцянки і добре пам’ятає атмосферу, що виникла наприкінці 2013 — напочатку 2014 року через те, що Янукович відмовився підписати статті Угоди про асоціацію.
Щодо Євросоюзу, не забувати про те, що ЄС почав переговори з Україною ще в 2007 році, тобто п’ятнадцять (!) років тому. Найзначнішим досягненням цього тривалого процесу можна назвать лібералізацію візового режиму — вона, безсумнівно стала великим успіхом, від якого українці отримали великі вигоди.
Аналізуючи окремі компоненти Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, крім вищезгаданої лібералізації візового режиму, синхронізація української електромережі з європейськими мережами у 2022 році також вітається, так само, як вітаються і доставки вакцин від COVID-19, надані Україні за останні два роки. Всі перераховані компоненти співпраці є відчутними і сприяюли поліпшенню життя українців. Я переконана, що українці цінують таку справжню допомогу.
Європейські лідери повинні враховувати один певний аспект, а саме те, що українцям не потрібні майбутні обіцянки. Що їм потрібно, так це матеріальна, конкретна і негайна гуманітарна допомога і доступні кошти на відновлення — це служить майбутньому України, а не порожні обіцянки якось рожевої мрії.
Я вважаю, що ЄС повинен продовжувати надавати фінансову допомогу Україні — це є необхідність та свого роду моральне зобов’язання. Говорячи про санкції, введені Євросоюзом проти Росії, декілька західних експертів теж сумніваються в ефективності санкцій, бо ці не впливають на рішення путіна. Крім цього, санкції спричиняють страждання не тільки для російської еліти, але й для простих людей в росії. Я вважаю, що замість дебатів про черговий пакет санкцій проти РФ, кожна держава-член повинна надати притулок українцям, які тікають від війни — я вважаю, що саме це є головним завданням та обов’язком ЄС, і це є найбільша допомога, яка може бути надана.
На мій погляд, саме гуманітарна допомога може врятувати Україну, а не невиконані обіцянки членства в ЄС. Якщо ЄС особливо акцентував б фінансову и гуманітарну допомогу, через деякий час українці зможуть повернутися до нормального життя, а після цього вони можуть повернутися й до питання вступу до ЄС, якщо вони все ще цього хочуть.
Як кажуть, правда — донька часу. У такому випадку Європа також може примиритися зі своєю совістю і розглянути питання партнерства з Україною в мирний час. Тому що незалежно від того, хто ми і де живемо, в першу чергу нам всім потрібен мир.
Leave a Reply