Відносно різноманітних енергетичних війн Росії, ми повинні повернутися до розпаду СРСР, коли російський енергетичний сектор перетворився в трофей, на який претендували як еліта КДБ, так і нова бізнес- або олігархічна еліта. Після десяти років боротьби один з одним, нова сторінка була відкрита на початку 2000 рр., коли з витісненням олігархів, у тому числі М. Ходорковського з сектора енергоресурсів, почав домінувати державний контроль. Все це було частиною операції Енергія, розпочатої колишньою елітою КДБ з метою відновлення контролю над енергоносіями. Коротше кажучи, все йшло про мільярди, що надходили від енергоресурсів.
Щоб змалювати ситуацію у російському енергетичному секторі на рубежі тисячоліть, варто згадати один певний аспект, а саме, що до подій 2003–2004 р. у Росії, особливо що стосується спецоперації Енергія, передували активні зусилля Ходорковського по встановленню контактів з певними американськими діловими акторами, як ExxonMobil та інші, з метою переконати їх викупити контрольний пакет акцій компанії ЮкосСибнефть. Ходорковський навіть заснував в Америці філантропічну організацію під назвою «Відкрита Росія», борд якої очолював знаменитий американський зовнішньополітичний діяч та дипломат, Генрі Кіссінджер. Крім того, саме Ходорковський відправив найперші партії сирої нафти безпосередньо в Сполучені Штати на початку тисячоліття. Тодішнє російське керівництво (той же Путін, який досі очолює Росію), не було проти таких поставок, тому що політична еліта була зацікавлена в будуванні т.зв. мосту енергії між РФ і США. У них, очевидно, були свої ідеї, навіть концепції в області енергоносіїв, а у американців, безсумнівно, теж були свої плані.
Коли у 2004 році російський енергетичний гігант Газпром припинив постачання газу в Білорусь (а отже, також в Литву і Польщу), це вже було частиною обдуманої енергетичної концепції Кремля, основну ідею якої можна підсумувати, як “енергія як зброя”. Якщо дієш не так, як очікується, або відповідно до того, як ми з тобою домовилися, більше не отримаєш газу — такий простий та прямий сигнал посилав Кремль різним країнам протягом останніх трьох десятиліть, коли енергетика, очевидно, стала інструментом, який використовувався для сприяння реалізації зовнішньополітичних цілей Росії.
Окрім вищезазначених подій в російському енергетичному секторі на початку нового тисячоліття, і блокування поставок газу в Білорусь в 2004 році, пам’ятні газові війни 2006 і 2009 років між Росією і Україною також послужили попередніми кроками до нинішнього військового вторгнення РФ в Україну. Останнім інцидентом, який призвів до війни, була затримка на невизначений час запуску газопроводу Північний потік 2, тому я вважаю її безпосередньою причиною війни.
Загальновідомо, що Україна завжди була на передньому плані у різних концепціях Москви, як у сфері політичних надій та бажань, так і в області енергетики, де плани зазвичай носять більш практичний характер. Факт недопущення Північного потоку 2 відповідно до початкових термінів сильно спровокував Кремль, адже московське керівництво планувало здійснити свої мрії щодо України за допомогою саме цієї труби.
В результаті повторних конфліктів з Росією в останні три десятиліття, Захід навчив урок з численного досвіду, а саме, що Росія живе за рахунок доходів від експорту енергоносіїв. На заході зрозуміли, що з цієї точки зору, нафта і газ з’являються головні артерії тіла країни, і якщо експорт зупиняється, то припиняється і добробут в країні. На тлі війни Росії в Україні, коли нічого не відбувається випадково, основна ідея шостого пакету санкцій ЄС проти Росії заснована на тій ж старій свідомості значимості експорту енергоносіїв для РФ.
При цьому дійшли до суті теперішньої статті в блозі, і мені доведеться пояснити, що я розумію під “Спецоперацією Енергія 2.0”, як це пишеться в заголовку.
На додаток до амбіційного бажання Європи звільнитися від енергетичної залежності від Росії, я повинна згадати ще одну річ в якості мотив передбачуваного загального нафтового (і газового) ембарго, і цей мотив пов’язаний не тільки з діловими інтересами Європи, але і з інтересами енергетичних гігантів Сполучених Штатів, які, з одного боку, були б нескінченно щасливі замінити російські компанії як постачальники Європи, а, з іншого боку, проникнути в керівництва компаній російського газового та нафтопромислового сектору, щоб захопити там контрольний пакет акцій. Останнє питання завжди було важливою метою деяких американських компаній, і здається, що за допомогою політики ця мета дуже близька. За назвою давньої спецоперації КДБ, процес, який відбувається тепер, можна назвати спецоперацією Енергія 2.0, що переслідує не меншу мету, ніж замінити Росію на європейському ринці, проникнути в російські “артерії” та заволодіти російськими природними ресурсами.
Крім американських гігантів та деяких європейських акторів, певні загальновідомі крупні компанії Ближнього Сходу також можуть брати участь у переділі європейського ринку.
Залишалося ще одне питання у зв’язку з сучасною спецоперацією Енергія, що я хотіла зазначити, саме, що вона загрожує недостачею енергії, зростаючими цінами та політичними розбіжностями між країнами-членами Євросоюзу, що може призвести до ще більш розділеної Європи. Відчутний розбрат між державами-членами показувався в ході переговорів про шостий пакет санкцій, коли невелика група менш багатих країн, які зберегли свою розсудливість у сфері енергетичної безпеки протистояли тим, що готові платити більше за енергоносії через вимушену диверсифікацію, та рискувати безпеці постачань.
Досі я в основному турбувалася про майбутнє газопостачання України, а в результаті спецоперації Енергія 2.0 я почала турбуватися також про безпеки постачання Європи, в тому числі свого власного постачання газом та бензином. Незабаром побачимо, скільки буде коштувати пальне на європейських АЗС через затвердження шостого пакету санкцій. Наступний раз продовжу на цьому.
Leave a Reply