Питання громадян України, які вимушено переселилися за кордон через війну є важливим та, на жаль, актуальним. Більшість людей цікавиться цією темою. Друзі також спонукали мене писати більше про це питання.
Я хотіла би надати вибраній темі родзинки, та показати менш акцентовані аспекти цього питання, тому цього разу я пишу про громадян України російської національності, які втекли за кордон від війни. Буду намагатися не вивести ніяких висновків, а скоріше поставлю запитання, які я вважаю суттєвими.
Відразу виникає головне питання: ким ці люди розглядаються за кордоном: такими, що підлягають підтримці або переслідуванням? Друзями або ворогами? Чи можуть вони дозволити собі відверто представитися як українці з російською національністю? Чи посміють спілкуватися рідною мовою на вулиці? Якщо так, чи це загрожує їхньою безпеку та ризикують, що діти свої стануть паріями у своїх нових школах?
Для мене, суть наступного найважливішого питання полягає в тому, до якої організації співвітчизників вони приєднаються за кордоном: української чи російської?
Я вважаю, що у них безсумнівно виникнуть проблеми зі збереженням своєї рідної мови, оскільки в наші дні насправді небезпечно говорити російською мовою на вулицях Європи. Крім того, у більшості європейських країн російськомовні телепередачі вже недоступні, натомість них пропонуються програми українською мовою, які переповнені військовою пропагандою київського режиму. Від такого вибору, однак, російськомовні телеглядачі ввічливо відмовляються.
Схоже, що, хоча на ранніх етапах війни Захід намагався покарати виключно президента Путіна і його найближчих довірених осіб, це незабаром перетворилося на колективну ненависть до росіян загалом, включаючи громадян Росії та російськомовних людей з будь-якої країни, та все це швидко переросло у загальну русофобію.
Незважаючи на багатовікові європейсько-російські стосунки, в Євросоюзі майже не залишилося держав-членів, що на прагматичних засновках прагнули б зберегти відносини з Росією, а не хотіли би розірвати їх повністю. Божевільна війна Путіна в Україні безсумнівно призведе до віддалення Європи від Росії, але відносини рано чи пізно будуть відновлені. Я переконана, що хоч не відразу та не у всіх сферах і на всіх рівнях, але це буде так, бо це буде служити інтересам обох сторін.
Війна в Україні може тривати ще роками, внаслідок чого громадяни України, як російськомовні так і українці, які втекли від війни за кордон, не хочуть повертатися додому, поки вони не будуть у безпеці у своїх колишніх будинках. Протягом тривалого періоду за кордоном, ймовірно, у багатьох буде можливість інтегруватися в суспільство вибраної ними європейської країни. Через кілька років вони можуть навіть стати громадянами даної країни.
А як буде після закінчення війни, коли мільйони людей з множинним громадянством хочуть повернутися в Україну? — це є моє третє запитання. Чи зможе політичне керівництво України впоратися з цією ситуацією? Чи вже готуються такі сценарії? І чи будуть тоді у владі ті самі люди, які розглядали українців з множинним громадянством Росії, Ізраїлю або навіть Румунії як загрозу національній безпеці?
Суттєві зміни у політичній еліті я вважаю необхідними, якщо хочемо будувати нову, демократичну Україну.
Leave a Reply