Чого хоче Путін своєю заявою про нібито територіальні претензії деяких європейських країн до України?

В ході свого виступу в День народної єдності 4-го листопада президент Російської Федерації Володимир Путін розповів про ймовірні територіальні суперечки України з Польщею, Румунією та Угорщиною, звинувативши згадані європейські країни в тому, що вони хочуть повернути території України, які були насильно відторгнуті від них И. Сталіним після Другої світової війни.

На провокаційні слова Путіна всі три зацікавлені держави швидко відреагували — хоча по-різному, але всі вони заявили, що російський президент хотів тільки ескалювати напружену ситуацію навколо України, і ніхто не повинен був сприймати його слова всерйоз. Однак варто звернути увагу на невеликі відмінності між трьома реакціями.

 «Міністерство закордонних справ Румунії відкидає твердження Президента Російської Федерації (…), які помилково наводять на думку про те, що у Румунії є територіальні претензії до України», йдеться в повідомленні румунської дипломатії.

 На додаток до заперечення будь-яких територіальних претензій до України, у Польщі також заявили, що на їхню думку «Путін поширює дезінформацію».

 «Ми не вважаємо правильними заяви, що поглиблюють військовий конфлікт. Замість подібних заяв необхідне негайне припинення вогню і мирні переговори», — прокоментували в МЗС Угорщини заяву Путіна щодо нібито територіальних претензій Будапешта до України. Однак, слід зазначити, що кілька днів по тому спікер угорського парламенту у своїй промові назвав Закарпаття «європейським питанням, на яке потрібно знайти європейську відповідь».

Три країни, три інтереси, три різні погляди. Я вважаю, що зміст другої частини польської реакції найбільш близький до істини — всі інші коментарі є не чим іншим, як звичайними політичними заявами.

Перш за все, я хотіла б підкреслити, що, на мій погляд, ненормально очікувати від політиків і міністерств закордонних справ декларувати те, чого вони НЕ хочуть. Крім того, наскільки мені відомо, політики ніколи не говорять того, що вони насправді думають або мають намір робити. У політиків є чіткі політичні цілі, і вони все прораховують, коли дуже свідомо вибирають найбільш адекватний наратив для досягнення цих цілей. Я пропоную дотримуватися такого ж підходу до інтерпретації як провокаційних слів Путіна, так і реакції трьох європейських країн.

Іншими словами, як заяви президента Росії, так і реакції названих європейських країн нічого не значать у буквальному сенсі цього слова. Важливо те, ЧОМУ Путін це сказав, і чого він хотів домогтися. І ось з’являється польська точка зору, яка стверджує, що Путін поширює дезінформацію — ось що важливо! Росія прекрасно знає, що Варшава є найсильнішим прихильником Києва у Східній Європі, саме тому вона намагається розділити двох добрих братів, Польщу і Україну, що може негативно вплинути і на їх тісні відносини зі Сполученими Штатами. Румунія та Угорщина — лише епізодичні гравці у цій грі. Їх єдина функція полягає у тому, що їх участь може посилити історичну обґрунтованість основного антипольського наративу.

Але польські політики чудово знайоми з російською логікою — саме цей досвід їм допоміг відреагувати краще за всіх на заяву Путіна, і могли вони звинуватити президента РФ в поширенні дезінформації. Я можу підкріпити цю аргументацію деякими іншими фактами. Щоб підготувати слова Путіна під час виступу в День народної єдності, деякі контрольовані Кремлем російські ЗМІ вже в жовтні починали повторювати твердження про те, що Польща планує анексувати Західну Україну. У той час, Румунія і Угорщина, зі зрозумілих причин, ще взагалі не згадувалися. В якості другорядних персонажів вони вийшли на сцену 4-го листопада, коли Путін дебютував зі своєю добре спланованою заявою про нібито територіальні претензії трьох держав до України.

Серед світових політичних лідерів Путін завжди відрізнявся своїми видатними здібностями ввести своїх партнерів в оману і також в поширенні дезінформації. Своєю заявою про територіальні претензії деяких країн до України, він, схоже, повертається до своєї первісної професії: плетіння інтриг та заплутування справ а-ля російська зовнішня розвідка.

На цьому етапі дозвольте мені зробити одне додаткову примітку. В ході заплутування противника і прагнення впливати на різні політичні рішення, думки найвпливовіших громадських діячів і т.д., як правило, у наративі що застосується є принаймні один істинний елемент, який береться за основу для подальшої вигаданої історії. У даному випадку, територіальні втрати Польщі, Румунії та Угорщини на користь України (точніше Радянського Союзу) після Другої світової війни і відчуття безмежної печалі у певних спільнотах цих країн є правдивою інформацією.

Силу істини ніколи не слід недооцінювати. Ця фраза ще більш адекватна, коли мова йде про акти історичної справедливості. Путін цілком усвідомлює силу слів. Змішуючи різні епохи і різні інтереси, йому залишається тільки зручно влаштуватися в кріслі і почекати вигідного для нього результату.