Минуло зовсім небагато часу з тих пір, як я поділилася з вами своєю думкою з приводу останніх новин, що стосуються підриву газопроводу «Північний потік». У цьому пості я писала про результати нещодавнього німецького розслідування, яке засвідчило, що Україна та Польща могли бути причетними до скоєння цієї брутальної атаки на газову інфраструктуру, окрім того, США та низка європейських країн заздалегідь знали про плани України. Подробиці можна знайти тут (Україна могла бути причетна до диверсії на газопроводі «Північні потоки», і Вашингтон знав про це).
Хоча минуло кілька тижнів з моменту цього повідомлення, я все ще не бачу жодних серйозних наслідків німецького розслідування, а мій внутрішній компас змушує мене присвятити цьому питанню ще один пост, цього разу, у формі запитань.
Мене дуже турбує, що основні питання з цієї проблеми не задаються ні європейською та американською громадськістю, ні опозиційними політиками. Боюся, що це відбувається не випадково. Завдяки такій політиці в мейнстримних виданнях у контексті України допускається тільки підтримуючий підхід, а критичні питання взагалі не задаються.
З метою створення невеликої противаги вищезгаданому європейському мейнстріму, а також тому, що цього вимагає мій внутрішній компас, я хочу поставити свої питання у зв’язку з підривом газопроводу «Північний потік». Ось вони:
1.) Чому американські, німецькі, голландські, польські та інші політики вважали, що зможуть приховати від своїх виборців наявну в них інформацію про плани України підірвати підводні газопроводи в європейських територіальних водах?
2.) Як вони сміли поставити під загрозу європейську (енергетичну) безпеку?
3.) Чому ті ж самі політики вважали, що, володіючи цією конкретною інформацією, вони можуть продовжувати фінансувати й озброювати Україну, звинувачуючи при цьому Росію в тероризмі?
4.) Як можна довіряти цим урядам після цього, ніби нічого не сталося?
5.) Як взагалі можна довіряти Україні після цього інциденту? Як це можливо, що Україна досі вважається надійним союзником?
6.) Україна, підірвавши газопроводи в європейських водах, прагне стати членом європейської спільноти з хорошими шансами – як це можливо?
Я думаю, що ці питання дуже актуальні, особливо після того, як заступник глави МО України Ганна Маляр визнала, що Україна відповідальна за атаку на Кримський міст минулого року.
Оскільки відомо, наскільки «неясні» є деякі події війни, а отже, неясно, на що витрачаються гроші європейських платників податків, настав час для узгоджених зусиль європейських прихильників миру. Євросоюз має закликати і Україну, і Росію до припинення вогню та мирних переговорів. На жаль, слід додати, що американська ідея щодо відправки своїх касетних боєприпасів в Україну, безумовно, не сприятиме втіленню необхідних та бажаних мирних планів.
Leave a Reply