На порозі вступу до Євросоюзу, виникла необхідність вирішити певну проблему в Україні, а саме питання використання своєї рідної мови нацменшинами. Важливість цього питання є значно більшою, ніж чисто мовна проблема.
У корені цього питання лежить те, що за київською владою на заході України є великі території, де мешканці не відчувають себе громадянами України, і де з’явився т.з. мовний розрив. Передусім йдеться про деякі райони Закарпатської області – територію компактного проживання етнічних угорців, також про певні частини Чернівецької області, де абсолютну більшість складає румуномовне населення.
Для вирішення цей складної проблеми, український уряд в останні роки прийняв як новий закон про державну мову, так і про освіту, однак їхній помилковий та грубий підхід («Ні – мовним гетто в Україні!») призвів лише до подальшої конфронтації зі згаданими державами-членами ЄС.
У 2023 році, виконання критеріїв Європейської комісії щодо національних меншин стало одним із критеріїв відкриття переговорів про вступ до ЄС.
Українська центральна влада усвідомила усього кілька місяців тому, що для просування шляхом євроінтеграції, Україна має піти на компроміси, зокрема, змінити свою політику щодо нацменшин, особливо в сфері освіти. У Києві зрозуміли, що на кону справді дуже багато.
Перші ознаки розрядки стали помітні вже на початку осені, зокрема, у заявах Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанішиної. «Україна як невід’ємна частина європейської сім’ї та майбутня держава-член ЄС віддана захисту фундаментальних європейських цінностей, основою яких є права і свободи кожної людини, а також рівність», вона заявила, підкреслюючи, що «захист та дотримання прав і свобод людини, зокрема прав національних меншин в Україні, завжди був пріоритетним питанням для українського уряду». Крім того, вона пообіцяла «створення на національному та регіональному рівнях стабільних умов для задоволення потреб та ефективної реалізації прав і можливостей національних меншин та корінних народів України, відповідно до міжнародно-правових стандартів, сприяння розвитку міжкультурної компетентності, взаємодії та взаєморозуміння».
У результаті кількох раундів двосторонніх консультацій, Румунія та Україна у жовтні погодилися щодо спірних питань у сфері мови та освіти. Прем’єр-міністри України та Румунії підписали спільну заяву, в якій відзначили важливість розвитку двосторонньої правової бази з питання освіти, «заснованої на принципі рівноцінного рівня захисту прав осіб, які належать до румунської меншини в Україні, та осіб, які належать до української меншини в Румунії».
Як згадувалося вище, Румунія – не єдина країна в ЄС, що має спори з Україною щодо прав нацменшин. Угорщина знаходиться в дуже схожій ситуації. Однак треба зазначити, що уряд Угорщини, що має напружені відносини з Києвом, поки не зробив усіх тих кроків, які зробив Бухарест, і навряд чи збирається це робити у найближчому майбутньому. Для досягнення результату, Будапешт вирішив застосувати своє право вето у Брюсселі, не збираючись вести більш перемовин з Києвом.
Щоб уникнути подальших вето на своєму євроінтеграційному шляху, Київ у листопаді пообіцяв змінити своє законодавство про нацменшини передусім з огляду на питання з освітнім процесом – і, певний прогрес дійсно можна спостерігати, але Будапешт все одно не вважає його незадовільним. На основі статистичних даних та враховуючи свої власні досвіді з Україною щодо питань пов’язаних з правами нацменшин, уряд Угорщини запропонував би Україні привілейоване партнерство замість членства в ЄС.
Я не знаю, права чи ні Угорщина у своїй постійній «боротьбі за свободу», але Україна не не виконала умови для переговорів з ЄС – це є факт. Як не сумно, але це є правда.
Leave a Reply